Пододерматит у котів

Вступ

Пододерматит — є проявом клінічної картини запалення, за якого виникають ураження лап, міжпальцевих проміжків та/або нігтьові складки (пароніхія). Пододерматит може бути єдиним виявленим симптомом або він може супроводжуватися іншими дерматологічними або системними клінічними ознаками, зважаючи на це будь-який кіт з ураженням подушечок лап потребує повного дерматологічного та фізичного огляду. Пам’ятайте, що пододерматит є описовим терміном, а не кінцевим діагнозом, і існує більше ніж один диференціальний діагноз!

Загальна поширеність пододерматиту котів серед дерматологічних діагнозів є низькою 1. Захворювання, що вражають подушечки, включають, еозинофільну гранульому, листяну пухирчатку, гіперчутливість до укусу комара, метастатичну аденокарциному (так званий «легенево-пальцевий синдром») і плазмоцитарний пододерматит, але й не обмежуються ними.

Плазмоклітинний пододерматит

Етіологія та клінічні ознаки

Плазмоклітинний пододерматит (ПКП) — це рідкісне дерматологічне захворювання у котів, що характеризується м’яким набряком подушечок лап, що проявляється згодом і викликає больову реакцію, та кульгавість 2 3 4 5 6 7. Точна етіологія та патогенез повністю не з’ясовані, хоча у багатьох дослідженнях вивчали можливі тригери. У нещодавньому дослідженні 7 у зразках тканин за допомогою імуногістохімії та ПЛР не вдалося виявити кілька інфекційних агентів (включаючи Bartonella spp., Ehrlichia spp., Anaplasma phagocytophilum, Chlamydophila felis, Mycoplasma spp., Toxoplasma gondii та котячий герпесвірус). У попередніх публікаціях повідомлялося про одночасну інфекцію FIV у 44-62% випадків, але зв’язок, можливо, є випадковим, а не причинним 4 5 6 7 8. Також припускають наявність алергічної етіології через очевидну сезонність 4 8. Незалежно від причини, імуноопосередкований патогенез нібито лежить в основі ПКП, що базується як на відсутності доказів інфекційних агентів, так і на результатах тканинного плазмоцитозу, постійної гіпергаммаглобулінемії та сприятливої відповіді на імуномодулюючі агенти 2 3.

Хвороба може виникати у котів практично будь-якого віку, не враховуючи стать або породу. Клінічні ознаки можуть варіюватися від безболісного м’якого, губчастого набряку подушечок з еритемою, депігментацією, сріблястими смужками та дрібним лущенням до виразки та, як наслідок, кровотечі, що супроводжується сильним болем та кульгавістю (рис. 1-3). Як правило, на декількох лапах є ураження, а саме на центральних п'ясткових та плеснових подушечках. Також можуть постраждати подушечки пальців, але зазвичай у меншій мірі. Деколи уражається одна подушечка стопи. Не є рідкістю вторинна бактеріальна інфекція 2 3 4 5 6 7 8.

У деяких хворих котів також можуть виявляти інші клінічні ознаки, включаючи погане самопочуття, гіперсалівацію 4, лімфаденопатію, гарячку, анорексію, млявість і (рідко) плазмоцитарний дерматит, з набряком носа або стоматитом 3 4. Також повідомлялося про імуноопосередкований гломерулонефрит або амілоїдоз нирок 2 3 8. Клінічні патологічні ознаки можуть включати анемію, лейкоцитоз і тромбоцитопенію. Поліклональна гаммопатія присутня в усіх випадках і може зберігатися після лікування 2 5.

Діагноз

Орієнтовний діагноз можна поставити на основі типових клінічних ознак, оскільки головним сигналом ПКП є м’яка припухлість центральних подушечок з виразкою або без неї, і зазвичай не тільки на одній кінцівці. За її наявності та відсутності інших дерматологічних ознак, підозра на ПКП залишається, тому для підтвердження проводять тонкоголкову аспіраційну пункційну біопсію (ТАПБ) для виявлення плазматичних клітин 2 3 6 (рис. 4). Остаточний діагноз ґрунтується на гістопатології, проте слід уникати взяття зразків з виразкових уражень. Гістопатологічні ознаки зазвичай включають дифузну інфільтрацію плазматичних клітин по всій дермі та підшкірній клітковині, а також змінну кількість лімфоцитів, нейтрофілів і еозинофілів на додачу до клітин Мотта (плазматичні клітини, що містять тільця Рассела). У хронічних випадках можна спостерігати фіброз і грануляційну тканину 2 3 4 6 7 8. Основним диференціальним діагнозом ПКП є еозинофільна гранульома, хоча остання часто має одночасні пошкодження шкіри, рідко викликає ураження декількох лап і має тенденцію до ушкоджень не тільки подушечок, а й міжпальцевих проміжків лап 2 3. Якщо уражена одна подушечка, слід думати про розвиток неоплазій або про наявність сторонньго тіла 3. Про інфекційну етіологію може свідчити ураження декількох лап, особливо, якщо супроводжується пароніхією.

Лікування

Плазмоклітинний пододерматит характеризується змінним перебігом із покращенням та погіршенням загального стану, а у деяких випадках спостерігають спонтанну ремісію, тоді як за інших обставин тварини потребують пожиттєвої терапії 2 3 6 8. Сучасним методом лікування є імуномодулююча терапія, а початковою терапією є пероральне задавання доксицикліну 2 3, антибіотик з імуномодулюючими властивостями. Рекомендована доза становить 10 мг/кг кожні 24 години або 5 мг/кг кожні 12 годин до клінічного одужання, що може тривати до 12 тижнів 5 6. Оскільки коти схильні до розвитку езофагіту, спричиненого прийомом ліків, і подальшої стриктури стравоходу при застосуванні цього препарату, необхідно вводити таблетки або капсули з кормом та/або водою 2 3. Випадки з тяжкими клінічними ознаками та/або неефективність доксицикліну потребують системних глюкокортикоїдів: наприклад, преднізолону 2-4 мг/кг кожні 24 години, тріамцинолону 0,4-0,6 мг/кг кожні 24 години або дексаметазону 0,5 мг/кг разом із циклоспорином 5 разів. -7,5 мг/кг кожні 24 години, повільно зменшувати після досягнення ремісії 2 3. Також відомо про хірургічне висічення як метод лікування, за якого були відсутні рецедиви на подушечках у котів, за якими спостерігали упродовж 2-х років 4 8. У випадках, коли потрібне тривале лікування, застосування імуномодулюючого препарату слід завжди зменшувати до найнижчої частоти прийому, яка дозволяє пацієнту залишатися у комфортному стані.

Еозинофільна гранульома

Етіологія та клінічні ознаки

Еозинофільна гранульома (ЕГ) котів, що вражає лапи, є проявом одного з трьох поширених проявів комплексу еозинофільної гранульоми у котів (КЕГК) 9 10 11. Еозинофільна гранульома є шкірною реакцією і рідко стає остаточним діагнозом. Хоча точний етіопатогенез КЕГК нечіткий, більшість доказів вказує на основну гіперчутливість до комах (переважно бліх), алергенів навколишнього середовища або харчових продуктів. Деякі випадки є ідіопатичними, хоча також можна враховувати генетичне походження 9 10 11 12.

За винятком спадкових форм, які з’являються в молодшому віці 9 10 12, схильності залежно від породи, статі або віку для ЕГ не існує 9 10 11. Клінічні прояви дуже різноманітні, оскільки ураження можуть виникнути будь-де на тілі, включаючи ротову порожнину. Зазвичай вони не сверблять, добре відмежовані, вузликуваті, від еритематозного до оранжево-жовтого кольору та іноді з виразками 9 10 11. Ураження на подушечках лап зазвичай покриті кіркою та виразками (рис. 5). Може бути присутня еозинофілія, хоча вона не є діагностичною ознакою 9 10 11. У недавньому дослідженні описано атипові ураження ЕГ декількох лап у двох тварин із одного приплоду 12.

Діагноз

Якщо у кота виявлено кірку та/або виразки на лапах, слід провести ретельний дерматологічний огляд, включаючи ротову порожнину, що виключить залучення додаткових ділянок. Характерні ураження в інших місцях повинні викликати підозру на ЕГ. Хворі коти також можуть страждати одночасно від інших еозинофільних уражень та/або міліарного дерматиту, що ще більше підтверджує підозру на еозинофільне захворювання 9 10 11. Мазки із виразкових уражень або з-під кіркових уражень, або (ТАПБ) з вузликових уражень допоможуть діагностиці; зразки зазвичай демонструють змішану запальну реакцію з переважно еозинофільним інфільтратом 9 10. Тканинна еозинофілія, хоча й підтримує, сама по собі не є діагностичною для ЕГ, тому для встановлення діагнозу необхідна гістологічна оцінка 9 10 11.

Диференційна діагностика ураження подушечок ЕГ включає неоплазію (плоскоклітинний рак і мастоцитома), інфекційну гранульому (бактеріальний фолікуліт і фурункульоз, мікобактерії, дерматофіти або глибоку грибкову інфекцію), абсцес, коров’ячу віспу котів, реакцію на стороннє тіло та стерильну гранулематозну хворобу 9 10 11. Остаточний діагноз встановлюється за допомогою гістопатології, яка є обов’язковою при солітарних вузлових ураженнях для виключення неоплазії або сторонніх тіл. Гістопатологічні ознаки включають нодулярний або дифузний гранулематозний дерматит з помітним еозинофільним інфільтратом і багатовогнищевими ділянками колагену, оточеними дегранульованими еозинофілами, відомими як «вогняні фігури» 9 10 11. Після підтвердження діагнозу ЕГ слід зробити все можливе, щоб визначити основну етіологію.

Лікування

Як і при ПКП, прогноз для ЕГ є змінним, і можливе спонтанне одужання. У випадках, коли основну причину було успішно виявлено та усунено (наприклад, гіперчутливість до бліх або харчових продуктів), прогноз буде дуже сприятливий, якщо вдасться уникнути провокуючих факторів. В ідіопатичних випадках або у випадках, пов’язаних з атопією, необхідне пожиттєве лікування 9 10 11. Терапія полягає в імуномодуляції, зокрема прийомі перорально преднізолону 1-2 мг/кг на добу, потім, якщо це можливо, поступово зменшується до дозування через день. Іноді можуть знадобитися більш високі дози (до 4 мг/кг), і в деяких випадках буде краще реагувати на дексаметазон у дозі 0,1-0,2 мг/кг (знижуючи до підтримуючої дози 0,05-0,1 мг/кг кожні 72 години) або тріамцинолон 0,2- 0,3 мг/кг на добу. Мета завжди полягає в тому, щоб кіт приймав найменшу можливу дозу і, що більш важливо, зменшити частоту вживання, до тієї, яка забезпечує комфорт тварині 9 10 11. Необхідно докладати всіх зусиль, що дозволять уникати ін’єкцій метилпреднізолону ацетату через вищий ризик побічних ефектів у поєднанні з неможливістю припинити лікування в разі виникнення побічних ефектів і того факту, що у випадках недостатньої відповіді може знадобитися збільшення дози 9. Побічні ефекти глюкокортикоїдної терапії, хоча й менш поширені порівняно з собаками, включають полідипсію, поліфагію, збільшення маси тіла, цукровий діабет, інфекцію сечовивідних шляхів, ятрогенний гіперадренокортицизм і синдром ламкості шкіри котів, застійну серцеву недостатність, демодекоз і дерматофітію 9 10.

Також для ЕГ ефективним виявився циклоспорин у дозуванні 7-7,5 мг/кг кожні 24 години 9 10 11. Після перерви протягом 2-3 тижнів, лікування слід продовжувати щонайменше 4 тижні, та надалі зменшувати кількість прийомів. У деяких випадках успіх лікування досягався за схемою "кожні 72 години". Побічні ефекти є нечастими, хоча 25% котів можуть страждати від тимчасових шлунково-кишкових симптомів, включаючи блювоту та діарею. Згідно з досвідом автора, спільне застосування маропітанту (2 мг/кг) протягом перших 2-3 тижнів та/або поступове збільшення добової дози циклоспорину може знизити ризик блювання. Іншими описаними побічними ефектами є втрата ваги та (рідко) гіперплазія ясен, гіперсалівація, анорексія та ліпідоз печінки 9 10. В котів, яким призначено циклоспорин, повинні мати негативний результат на FIV і FeLV, їм не можна дозволяти полювати або їсти сире м’ясо через ризик розвитку смертельного токсоплазмозу.

Листоподібна пухирчатка

Етіологія та клінічні ознаки

Листоподібна пухирчатка (ЛП) є найпоширенішим аутоімунним захворюванням шкіри у котів, на яке припадає майже 1% усіх випадків, які спостерігаються дерматологами 1. Це пустульозний, ерозивний і кірковий дерматит, що охоплює морду, вуха та стопи. Рецидиви трапляються часто, і більшість випадків вимагають тривалої терапії, яка повинна бути індивідуальною для кожного пацієнта 13 14 15 16 17 18.

Більшість випадків є ідіопатичними, а решта — результатом реакції на ліки та вакцини 13 14 15 16, тимоми 14 15 16 і лейшманіоз 14. Захворювання характеризується виробленням аутоантитіл проти міжклітинних зв’язків між клітинами епідермісу в поверхневому епідермісі та фолікулярним епітелієм, відомих як десмосоми. Це спричиняє втрату міжклітинної адгезії та утворення акантолітичних клітин, які накопичуються в підрогівкових та внутрішньоепідермальних пустулах, які згодом можуть прорости у кірки, що надає захворюванню класичний клінічний вигляд утворення кірки 13 14 15 16. Хоча зв’язані з тканинами та циркулюючі аутоантитіла IgG проти кератиноцитів виявляються у більшості котів із PF, точний патомеханізм ще належить виявити, а основний цільовий аутоантиген у котів досі невідомий 14 15 16 17 18.

Середній (медіанний) вік початку захворювання становить 6 років з діапазоном 0,25-16 років 13 14 15 16 17 18. Домашні породи котів представлені у великій кількості, схильність залежно від статі не була підтверджена, але два нещодавніх огляди показують, що самки можуть бути дещо більш схильні до захворювання 13 14.

ЛП проявляється як симетричне двостороннє гнійничкове захворювання, але оскільки пустули легко розриваються, типові клінічні ознаки часто включають кірки, ерозії, виразки, еритему та алопецію (рис. 6). У більшості випадків ураження охоплюють більше ніж одну ділянку тіла, особливо голову/морду, пазурові складки та лапи/подушечки 13 14 15 16 17 18. У деяких випадках кігтеві складки можуть бути єдиною ураженою ділянкою, що вимагає розгляду варіанта ЛП у котів з ерозивною, ексудативною та/або кірковою пароніхією, що вражає більшість пальців 14, яка іноді є настільки серйозною, що пальці можуть вивертатися (рис. 7). Свербіж буває різним, і більш ніж у половині всіх випадків виявлятимуться системні ознаки, такі як млявість, гарячка та анорексія 13 14 15 16 17 18. Кульгавість і біль є типовими симптомами за наявності серйозних уражень лап. Присутні клініко-патологічні ознаки лейкоцитозу, нейтрофільозу, гіперглобулінемії та анемії різного ступеня 13 15.

Діагноз

За наявності типових клінічних ознак, найчастіше пустул та кірок, що вражають кілька ділянок тіла з двосторонньою симетрією або кількома пальцами, матеріал для цитологічного дослідження слід отримати безпосередньо з пустул або з нижньої кірки. Характерні знахідки включають акантолітичні клітини (округлі кератиноцити з темною цитоплазмою, що нагадує «яєчню») з непошкодженими нейтрофілами та іноді еозинофілами 15 16 17 18 (рис. 8).

Остаточний діагноз ґрунтується на біопсії цілих пустул або (якщо з пустули неможливо взяти зразок) кірочок. Типові результати гістопатологічних досліджень включають утворення кірки, яка часто охоплює численні волосяні фолікули, суброгівкові або внутрішньо-зернисті пустули, численні акантолітичні кератиноцити та переважно нейтрофільний інфільтрат шкіри, який часто супроводжується присутністю еозинофілів, мастоцитів та плазматичних клітин 13 14 15 16 17 18.

Лікування

ЛП котів має сприятливий прогноз, у більшості котів ремісія настає протягом кількох тижнів після початку лікування 13 14 15 16 17 18. Важливо, що контроль захворювання визначається як припинення утворення активних уражень і загоєння первинних уражень, а не обов’язково повне зникнення всіх ознак 14. Більшість котів дуже добре реагують на монотерапію глюкокортикоїдами (ГК), як правило, преднізолоном у початковій дозі 2-4 мг/кг на добу, при цьому у більшості задокументованих випадків відзначається реакція на нижчу дозу. Інші варіанти включають тріамцинолон (0,2-0,6 мг/кг) або дексаметазон (0,1-0,2 мг/кг) перорально. Зменшення дози (зменшення на 20-25% кожні 2-4 тижні) рекомендується після того, як хвороба не активна протягом принаймні 2 тижнів, і після загоєння більшості початкових уражень шкіри 14 15 17 18.

Нестероїдні препарати, які, як повідомляється, індукують контроль захворювання у котів, включають циклоспорин (5-10 мг/кг на добу) і хлорамбуцил (0,1-0,3 мг/кг на добу) і рекомендуються у випадках відсутності реакції на монотерапію ГК, коли серйозні побічні ефекти спостерігаються при лікуванні ГК або коли дозу ГК не можна зменшити 14 15 16 17 18. Більшість котів потребують тривалого лікування через високу частоту рецидивів, які можуть бути наслідком скорочення або припинення прийому препарату, але також можуть виникнути в контрольованих випадках 13 14 15 16 17 18.

Власники повинні знати про цю останню можливість з моменту встановлення діагнозу, і виправданим є обговорення різних протоколів лікування та побічних ефектів.

Гіперчутливість до укусів комарів

Етіологія та клінічні ознаки

Гіперчутливість котів до укусів комарів (ГКУК) — це рідкісний сезонний свербіжний дерматит, який зазвичай вражає маловолосі ділянки шкіри, включаючи морду, вуха та подушечки лап; укус комара викликає реакцію гіперчутливості IgE типу I 10 19.

Схильності залежно від віку, статі чи породи не виявлено. Ураження спостерігаються на маловолосих ділянках на морді, вушних раковинах, перивушних і периорбітальних ділянках, а також на подушечках лапок, оскільки коти часто лежать, витягнувши лапи. Еритематозні папули або бляшки прогресують до ерозій і виразок з кірками. Часто зустрічається гіперкератоз і змінна пігментація подушечок лап, а свербіж може бути інтенсивним. Іноді присутні регіональна лімфаденопатія, лихоманка та легка еозинофілія 10 19.

Діагноз

Диференціальна діагностика буде залежати від кількості уражених стоп, і слід враховувати вищезазначені причини пододерматиту. Цитологічне дослідження уражень і лімфатичних вузлів може підтверджувати ГКУК, якщо в ньому переважають еозинофіли 19. Типові результати гістопатологічних досліджень включають еозинофільний фолікуліт і фурункульоз, еозинофільний екзоцитоз, дифузне дермальне еозинофільне запалення та випадкові подібні до полум’я структури (19). У тих випадках, коли присутня сезонність, та зберігається підозра, варто уникати комарів, що дозволить вирішити проблему упродовж декількох діб.

Лікування

Зазвичай необхідний короткий курс системного застосування ГК для контролю гострих клінічних ознак, але основою терапії є уникнення комарів 10 19. Котів слід тримати вдома під час годин типової активності комарів і/або носити захисний антипаразитарний нашийник 19.

Метастатична аденокарцинома

Етіологія та клінічні ознаки

Легенево-пальцевий синдром котів (ЛПСК) описує незвичайну картину метастазування первинних пухлин легенів, найчастіше аденокарциноми, в один або більше пальців 20 21 22. Первинні пухлини легень у котів вважаються рідкісними, причому найпоширенішою є аденокарцинома 21. В одному ретроспективному дослідженні 88% карцином пальців представляли собою метастази первинної карциноми легені 23. Недавнє дослідження, присвячене аналізу біопсії 85 ампутованих котячих пальців, виявило пухлинне захворювання в більшості (63) випадків, причому 95,2% з них були злоякісними 24. Метастатичні аденокарциноми легенів були третьою за поширеністю причиною, що свідчить про те, що приблизно 1 з 6 ампутованих пальців, поданих на гістопатологічне дослідження в цьому дослідженні, був метастатичним ураженням 20. Вважається, що поширення метастаз на пальці пов’язане з ангіоінвазивними властивостями цих уражень і подальшим гематологічним поширенням. Коти мають високий пальцевий кровотік, що є можливим поясненням значної швидкості поширення метастаз в цьому місці 20.

Це рідкісне захворювання, яке вражає переважно літніх котів, середній вік яких становить 12 років (діапазон 4-20 років) 20 24. Зазвичай уражається більше одного пальця, за винятком зародка п'ятого пальця 20 22. Типові ознаки включають кульгавість, припухлість пальців, гнійні виділення з нігтьового ложа та фіксоване відшарування нігтів (рис. 9). Клінічні ознаки первинної пухлини легень часто бувають відсутні.

Діагноз

Діагноз можна легко підтвердити за допомогою рентгенограми пальців, яка класично покаже остеоліз P3, потенційно проникаючий у внутрішньосуглобовий простір P2-P3, і можливий остеоліз P2; це поєднується з рентгенографією грудної клітки, що демонструє одиночне обмежене утворення, зазвичай у каудальних частках легенів 20 21 22. У рідкісних випадках рентгенограма грудної клітки виявляється малочутливою, тому рекомендується КТ 22. У разі виникнення сумнівів підтвердити діагноз може гістопатологічне дослідження ампутованого пальця 20 22 23 24.

Лікування

Прогноз – загрозливий, час проживання тварин з моменту виявлення пухлини, згідно з дослідженнями, становить від 12 до 125 днів. Котів зазвичай евтаназують через біль, млявість і анорексію 20 21, також можлива раптова смерть 21. Враховуючи поганий прогноз повинна бути детально розглянута спроба хірургічної ампутації 20 21 22.

ВИСНОВОК

Будь-який кіт з ураженням подушечок лап повинен пройти повне дерматологічне та загальне обстеження. Коли ознаки обмежуються ураженнями на лапах, основними відмінностями є ПКП і ЛПСК, і меншою мірою ЕГ, які іноді впливають тільки на лапи; їх можна умовно відрізнити за зовнішнім виглядом, підтвердженим висновками ТАПБ. Іноді ЛП може поширюватись на всі лапи та супроводжуватись вираженою пароніхією. ЕГ, ГКУК і ЛП більш типово впливають на інші ділянки тіла, але ЛП зазвичай має двобічну симетрію з пустулами та кірками, на відміну від спорадичного поширення ЕГ або локалізації ГКУК на ділянках морди де рідка шерсть. Загалом, системні ознаки частіше зустрічаються при ЛП. Заключний діагноз ґрунтується на гістопатологічному дослідженні, і хоча терапія зазвичай включає імуномодуляцію, вона, як і прогноз, різна для кожної хвороби.