Вступ
Збільшення тривалості життя наших домашніх улюбленців і позитивні зрушення у ставленні власників до їхнього здоров’я призвели до того, що клієнти частіше, ніж раніше, приходять до ветеринарних клінік із геріатричними пацієнтами, яких часто приймають для проведення хірургічних або діагностичних процедур, що потребують загальної анестезії. Зазвичай геріатричними називають тварин, у яких минуло 75–80% середньої очікуваної тривалості життя, хоча це визначення, мабуть, слід інтерпретувати з певною обережністю, оскільки середня тривалість життя принаймні частково пов’язана зі специфічними для породи патологіями, а не просто з варіаціями біологічного старіння 1. Також малоймовірно, що молода тварина із захворюванням, яке обмежує тривалість життя, фізіологічно подібна до пацієнта похилого віку. Загалом тварин, які здаються старими, слід вважати такими, і якщо такий вигляд не відповідає їхньому фізіологічному віку, необхідні подальші дослідження.
Природне старіння як у людей, так і у тварин пов’язане зі змінами, які призводять до зменшення фізіологічних резервів, тому тварини похилого віку частіше страждають на клінічні й субклінічні захворювання, які можуть впливати на проведення анестезії. Багатоцентровий ретроспективний аналіз показав, що збільшення віку є незалежним чинником ризику періопераційної летальності. Як виявилося, здорові собаки й коти віком старше 12 років приблизно в 10 та 2,1 рази частіше помирали від ускладнень, пов’язаних з анестезією, ніж молодші за віком тварини 2. Такий підвищений ризик, імовірно, є результатом більшої сприйнятливості до дії анестезувальних препаратів через зниження функціонального резерву, гіпотермію, тривале відновлення та підвищену частоту субклінічних захворювань.
Вікові фізіологічні зміни
Дихальна система
У легенях дрібні дихальні шляхи (тобто діаметром менш як 2 мм) закриваються в разі зменшення об’єму легень, а надходження повітря в альвеоли або з альвеол, розташованих за ними, припиняється. У тварин похилого віку таке закриття відбувається за більших об’ємів, ніж у молодих. Хоча фіброз легень і слабкість дихальних м’язів у тварин похилого віку призводить до збільшення функціональної залишкової ємності (ФЗЄ), ємність закриття легень (максимальний об’єм повітря в легенях, за якого починають спадатися дихальні шляхи) також збільшується із втратою еластичної тяги. Згодом ємність закриття легень перевищить ФЗЄ 3. Ателектаз і, як наслідок, невідповідність вентиляції та перфузії (V/Q) призводить до збільшення альвеолярно-артеріального (A-a) градієнта кисню, а отже, до зниження напруги кисню в артеріальній крові. Як наслідок, геріатричні тварини є більш схильними до швидкої десатурації й гірше реагують на гіпоксію та гіперкапнію.
Серцево-судинна система
Геріатричні пацієнти мають менший серцево-судинний резерв, а отже, знижену здатність реагувати на гіпотензію. У цих пацієнтів може бути знижений приплив крові до органів, зокрема до печінки та нирок, що підвищує схильність до дисфункції на тлі ішемії. У тварин без специфічних серцево-судинних патологій вікові зміни представлені атрофією і фіброзом міокарда, фіброкальцифікацією клапанів і потовщенням шлуночків. Ураження клапанів серця може призвести до різного ступеня недостатності, тоді як ураження провідної системи може спричинити схильність пацієнтів до розвитку аритмій.
Унаслідок зниження еластичності серця та збільшення гіпертрофії шлуночків серцевий викид стає дедалі більш залежним від впливу скорочення передсердь на збільшення наповнення шлуночків. Водночас реакція барорецепторів у літніх пацієнтів є притупленою, і в той час, як зниження тонусу блукаючого нерва призводить до збільшення частоти серцевих скорочень у стані спокою, здатність барорецепторів підвищити ЧСС у відповідь на гіпотензію знижується. Тому підтримка адекватного ударного об’єму залежить від достатнього переднавантаження або кінцевого діастолічного об’єму.
Частота виражених серцево-судинних захворювань також зростає в домашніх тварин похилого віку. Захворювання мітрального клапана в собак зустрічається часто: за оцінками, 25% собак у віці 9–12 років і 33% собак старше 13 років мають певний ступінь недостатності мітрального клапана 4. У котів гіпертрофічна кардіоміопатія (ГКМП) є найпоширенішим захворюванням, на яке страждає приблизно 15% популяції, причому частота захворюваності зростає з віком 5. У пацієнтів з регургітацією мітрального клапана збільшується робота міокарда при заданому серцевому викиді, що призводить до підвищення потреби в кисні, посилення гіпоксії міокарда та розвитку аритмій. Пацієнти з ГКМП мають ризик розвитку обструкції вихідного відділу лівого шлуночка, гіпоксії міокарда й аритмій.
Сечовидільна система
Утрата функції нирок повʼязана з віковими змінами. Дегенеративні зміни серцево-судинної системи спричиняють зниження ниркового кровотоку, хоча швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) може залишатися незмінною в деяких здорових особин похилого віку 6 7. Такі гемодинамічні зміни відбуваються разом зі зменшенням маси нирок унаслідок втрати клубочків і нефронів, що призводить до зниження функціонального резерву.
Гомеостаз рідини й електролітів також змінюється в літніх тварин. Дегенерація ниркових канальців і знижена реакція на антидіуретичний гормон означають, що такі тварини мають знижену здатність концентрувати сечу і менший вміст води в організмі. Однак вони також можуть гірше переносити перевантаження об’ємом, оскільки їхня здатність виводити надлишок води з сечею погіршується через знижену здатність нирок до виведення натрію у відповідь на зміну об’єму й тиску крові. Ці явища можуть посилюватися загальними патологіями, зокрема нирковою недостатністю (яка може призвести до нездатності ефективно виводити натрій) та застійною серцевою недостатністю (ЗСН).
В особин похилого віку також спостерігається науково доведене зниження здатності до виведення іонів водню, що спричиняє схильність до розвитку гострого метаболічного ацидозу. В особин із супутніми легеневими захворюваннями таке зниження може посилюватися внаслідок обмеження здатності до ефективної компенсації.
Печінкова система
Похилий вік асоціюється зі зменшенням маси печінки, потовщенням синусоїдальних ендотеліальних клітин і зниженням печінкового кровотоку. Однак нещодавнє дослідження показало, що середні рівні печінкових ферментів (аланінамінотрансферази (АЛТ) і лужної фосфатази (ЛФ)) незначно підвищені в клінічно здорових пацієнтів похилого віку, що може свідчити про субклінічну форму захворювання 8. Печінковий метаболізм препаратів залежить від кровотоку, зв’язування з білками плазми та розподілу в перисинусоїдальному просторі. Отже, у пацієнтів нормального віку можуть спостерігатися функціональні обмеження внаслідок зниження транспортування препаратів до систем ферментів печінки. Зниження функції печінки також може спричинити збільшення часу згортання крові, погіршення імунологічної функції, гіпоальбумінемію, гіпохолестеринемію та розлади метаболізму глюкози. Наприклад, знижена здатність перетворювати глюкозу на глікоген може призвести до гіпоглікемії в літніх пацієнтів.
Нервова система
Пов’язані зі старінням зміни в центральній і периферичній нервовій системі підвищують чутливість до анестезувальних препаратів. Хоча патофізіологія, що лежить в основі цього явища, недостатньо вивчена, дослідження, проведені серед літніх людей, свідчать про те, що мінімальна альвеолярна концентрація (МАК) летких речовин знижується з віком 9, як може зменшуватися й потреба в дозі внутрішньовенних анестезувальних препаратів.
Післяопераційне зниження когнітивних функцій також добре відоме в літніх людей і гіпотетично є наслідком нейроапоптозу, нейродегенерації та накопичення бета-амілоїду. Дослідження показують, що може існувати звʼязок між розвитком цього явища й використанням летючих анестетиків та деяких ін’єкційних засобів, зокрема мідазоламу й кетаміну 10. Ішемічні епізоди, що впливають на центральну нервову систему, можуть також спричиняти загибель клітин. Хоча це явище не було описане у тварин, воно також може бути чинником ризику в наших маленьких пацієнтів.
Слід також пам’ятати, що літні тварини можуть бути більш схильними до стресу, і робота з ними може ускладнюватися різного ступеня сліпотою, глухотою й віковими неврологічними захворюваннями, як-от когнітивна дисфункція собак і втрата засвоєних навичок поведінки. Незнайоме лікарняне середовище може погіршити цей стан і викликати у тварини розгубленість, дезорієнтованість та непередбачуваність поведінки. Розлад нюху також може призвести до зниження апетиту або відрази до незнайомого корму, що слід ураховувати під час годування пацієнтів після операції.
Шлунково-кишковий тракт
Здатність перетравлювати макроелементи залишається в собак порівняно постійною з віком, хоча в котів вона може знижуватися навіть за відсутності клінічного захворювання. Утім, значущість цього явища є незрозумілою, оскільки уражені тварини зазвичай збільшують обсяг споживання корму, щоб компенсувати таке зниження 11. Хронічні проблеми з кишківником часто трапляються у тварин похилого віку і можуть призвести до порушення всмоктування та потенційного дефіциту поживних речовин. Іноді це може якось впливати на анестезію, наприклад, якщо гострий дефіцит кобаламіну призводить до анемії.
У собак похилого віку шлунково-стравохідний рефлюкс під час анестезії виникає частіше, ніж у молодих пацієнтів 12. У поєднанні з низьким рівнем рН шлунка це призводить до підвищеного ризику післяопераційного езофагіту.
Опорно-руховий апарат
Літні пацієнти частіше страждають на захворювання опорно-рухового апарату, як-от дегенеративні захворювання суглобів і деформуючий спондильоз, що призводять до хронічного больового синдрому. Загострення можуть виникати через тривале перебування в положенні лежачи або під час проведення діагностичної візуалізації чи хірургічних втручань, що спричиняє посилення болю та стимуляцію симпатичної нервової системи."
Передопераційне обстеження
Стан здоров’я пов’язаний із ризиком періопераційної захворюваності та летальності. Тому передопераційна оцінка важлива для всіх тварин, яким проводять загальну анестезію, оскільки вона дає змогу підібрати відповідний протокол анестезії для пацієнта, запобігти потенційним ускладненням і проконсультувати клієнтів. Оцінка складається щонайменше з ретельного збору анамнезу й медичного огляду, під час яких можна виявити клінічно значущу, але раніше не діагностовану патологію. Лікар повинен з’ясувати, чи отримує тварина які-небудь ліки, оскільки це може вплинути на проведення анестезії. Зверніть увагу на те, що власники можуть не відрізнити здорове старіння від клінічних ознак патології, тому дуже важливо формувати обізнаність клієнтів 13 і враховувати цей факт, збираючи анамнез. У людей непереносимість фізичних навантажень в анамнезі та погані результати формального тестування є предикторами розвитку періопераційних ускладнень і несприятливих наслідків 14, а в пацієнтів ветеринарних клінік оцінка фізичної активності може також вказувати на здатність справлятися з фізіологічними стресами, спричиненими загальною анестезією.
Хоча сучасні дані свідчать про те, що загальний передопераційний аналіз крові як інструмент скринінгу може бути неефективним, імовірність субклінічних захворювань у літніх тварин є вищою, а тому він може бути виправданим для цієї підгрупи пацієнтів 15 16 (рис. 1). Деякі відмінності в гематологічних і біохімічних показниках є очікуваними навіть у здорових тварин похилого віку, і, за наявності, можна використовувати діапазони референтних значень, сформульовані для геріатричних пацієнтів. У будь-якому випадку, ці зміни можна враховувати під час інтерпретації результатів. Наприклад, у клінічно здорових пацієнтів може бути знижений гематокрит, середній об’єм еритроцитів й концентрація заліза в сироватці крові, а також підвищена кількість тромбоцитів. У біохімічних аналізах загальний білок, глобуліни та сечовина можуть бути підвищені, а альбумін часто знижений 8. Хоча активність ферментів печінки часто незначно підвищена або незмінна, імовірність зниження функції печінки (як зазначалося вище) зберігається. Подальші аналізи можуть бути виправданими, наприклад, якщо занепокоєння викликають гіпоглікемія, гіпоальбумінемія або гіпохолестеринемія. Такі аналізи можуть передбачати аналіз на стимулювання жовчних кислот і коагулограму, зокрема протромбіновий тест та тест на активований частковий тромбопластиновий час.